Все для Joomla. Беспланые шаблоны и расширения.

Дніпропетровська школа політології

Розвиток політичної науки у Придніпровському регіоні пов'язаний з демократизацією суспільно-політичних процесів на початку 90-х років ХХ століття. У цей період виникає гостра потреба у підготовці сучасних високо кваліфікованих кадрів у сфері державного управління і суспільно-політичної діяльності. Кафедра політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара стала одним з перших у колишньому СРСР (1990 р.) центром підготовки фахівців за напрямом підготовки і спеціальністю «Політологія». Започаткування підготовки політологічних кадрів пов’язана з іменем доцента І. Г. Бубиря, який доклав зусиль до оптимізації навчальних планів та системи підготовки фахівців-політологів у новітню добу.

Новий імпульс для розвитку наукового потенціалу Дніпропетровської політичної науки був наданий доктором філософських наук, професором О. С. Токовенком. Він є вихованцем філософського факультету Київського національного університету, академiком Української академії політичних наук, членом Президії Української асоціації політологів, завідувачем кафедри політології, деканом факультету суспільних наук і міжнародних відносин. Очоливши кафедру політології ДНУ у 1997 році, новий завідувач наполегливо працював над створенням умов для розвитку Дніпропетровської школи політології. На сучасному етапі на факультеті суспільних наук і міжнародних відносин навчається понад 200 студентів очної та заочної форм навчання. На кафедрі політології ефективно функціонують аспірантура і докторантура з політичних наук.

Провідним осередком політичної науки Придніпровського регіону стала спеціалізована вчена рада Д 051.08.01 із захисту кандидатських і докторських дисертацій, яка розпочала свою роботу з 2001 року. Перші дисертаційні праці з політичних наук Дніпропетровського регіону захищені у спеціалізованій вченій раді Дніпропетровського національного університету, яка об’єднала провідних вчених-політологів України (в тому числі Ф. М. Кирилюка, О. О. Чемшита, М. С. Іванова, Г. П. Щедрову, М. В. Примуша, І. А. Побочого), стала основою для плідної розробки теоретичних та прикладних проблем сучасної політичної науки.

У межах функціонування спеціалізованої вченої ради при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара було захищено більше шістдесяти кандидатських і сім докторських дисертацій з політичних наук. Тематика наукових досліджень постійно розширюється. Дисертаційні праці охоплюють предметне поле сучасної політичної теорії та функціонування політичної системи (політичні партії, громадські організації і рухи, політичне управління державою).

Напрям політичної епістемології як розробки наявного стану та структури політичного пізнання також започаткував О.С. Токовенко. Ним були закладені перспективні теоретико-методологічні засади дослідження сучасного політичного знання. Діяльність дніпропетровських науковців спрямована на розкриття основних засад сучасної дослідної діяльності та демаркацію між науковим, буденним і прикладним політичним знанням. У цьому контексті розробка політико-теоретичних та політико-філософських підходів до тлумачення сучасного політичного знання здійснюється у роботах О.Є. Алексєєва (галузь політичної герменевтики) та Г.В. Щолокової (галузь інтерсуб’єктивного політичного знання).

Значні здобутки у науковій та навчально-методичній діяльності має доктор політичних наук, професор В. В. Кривошеїн. Він розробляв проблематику системології політичного сприйняття. Ним також був започаткований новітній напрям в сучасній політичній науці України – дослідження політичних ризиків. В. В. Кривошеїн є автором понад 200 наукових праць, з яких 4 монографії, 2 навчальних посібника з грифом МОН України. Очолювані В. В. Кривошеїним аспіранти та здобувачі захистили 4 кандидатські дисертації.

Потужний напрямком в межах дніпропетровської школи політології стала розробка концепції мегатенденції глобального управління в сучасному світі. Низка аспірантів ДНУ, зокрема, О. С. Осельська, В. Ю. Полянська, Т. В. Семенчонок, В. О. Пермінов реалізували сучасні методологічні підходи у дослідженнях політичного порядку, політичної символіки, геополітики та глобалізаційних процесів. Індигенізаційне підґрунтя сучасної світової політики знайшло відображення у дисертаційній праці А.О. Перфільєвої. Зусиллями кафедри міжнародних відносин ДНУ була заснована спеціалізована вчена рада із захисту дисертаційних робіт в галузі геополітики та політичних проблем глобального розвитку.

Теоретичним проблемам політичної науки присвячені праці доктора політичних наук, доцента О. А. Третяка. Він присвятив свої дослідження проблемам раціоналізації політичної аргументації та побудови концепції публічної сфери політики в сучасному демократичному суспільстві. Ним видано понад 50 наукових та навчально-методичних праць, серед яких монографія і підручник з грифом МОН України. За підсумками 2012 року О. А. Третяк був визнаний кращим молодим вченим Дніпропетровської області.

Також одним з вагомих напрямків наукової роботи є встановлення взаємодії сучасної політики і соціального середовища, а також політичних засобів вирішення соціальних конфліктів. Значний внесок у розробку взаємодії сучасних профспілок та політичної системи, політичних аспектів соціального партнерства зробили доктор політичних наук, професор О. Л.Тупиця та його аспіранти – А. А. Шуліка та М. А. Міхейченко. Під керівництвом О. Л. Тупиці захищено 3 дисертації з політичних наук.

Великий внесок у розвиток політичної науки Дніпропетровського регіону зроблений доктором політичних наук, професором І. А. Побочим. Ним реалізовано дослідження політичного популізму в умовах утвердження державності сучасної України. Багато років І. А. Побочий очолює викладання політології у Національній металургійній академії України.

Вагомим напрямком дослідної активності дніпропетровської школи політології є вивчення процесів політичної комунікації та політичних технологій. Цим процесам присвячені роботи доктора політичних наук В.С. Сергєєва (проблеми політичних партій-проектів та мережної структури сучасної політичної діяльності), кандидата філософських наук С. В. Ставченка (проблеми врегулювання політичних криз).

Істотних результатів Дніпропетровська школа політології досягла у вивченні процесів розвитку громадянського суспільства в сучасній Україні та за її межами. Цей напрям на кафедрі політології ДНУ очолює випускник ДНУ імені Олеся Гончара, докторант кафедри політології В. І. Пащенко.

Значні зусилля дніпропетровська політологічна спільнота спрямовує на функціонування мережі періодичних видань, у яких публікуються результати дисертаційних досліджень. На базі кафедри політології та факультету суспільних наук і міжнародних відносин здійснюється наукове редагування політологічної серії «Вісника Дніпропетровського університету», а також фахового журналу «Філософія і політологія у контексті сучасної культури». У цих виданнях з 1993 року щороку виходить понад наукових 160 статей. За період з 2011 по 2013 рік за участі кафедри політології було проведено понад 20 наукових і науково-практичних конференцій з проблем політичної науки та загальних тенденцій розвитку соціально-гуманітарного знання.

Динамічно розвивається міжнародна співпраця кафедри політології. За період з 2007 до 2012 року у заходах на виконання договору про співпрацю між ДНУ та Варшавським університетом взяли участь понад 300 студентів і викладачів з України та понад 50 студентів і викладачів з Польщі. Під час 4 зустрічей на наукових конференціях студенти та викладачі кафедри політології та Інституту політичних наук Варшавського університету мали можливість для неформального спілкування, обміну науковою інформацією, удосконалення методів студентських досліджень враженнями стосовно системи підготовки політологів двох країн. Науковці кафедри, зокрема Ю. О. Герман, підтримують контакти з вченими Польщі, Швеції, Грузії, Росії, США. Кафедрою ведеться викладання англомовних навчальних дисциплін в рамках магістерської програми «Європейська та міжнародна політика та управління кризами».

У 2013 та 2014 роках Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара відвідав знаний польський політолог та державний діяч, ректор Європейської вищої школи права та управління, професор Варшавського університету (Польща) Єжи Йозеф Вятр, який став почесним доктором ДНУ.

Автор – д. філос. н., професор Токовенко О. С.

 

ЛЕКЦИЯ ЕЖИ ВЯТРА В ДНЕПРОПЕТРОВСКОМ НАЦИОНАЛЬНОМ УНИВЕРСИТЕТЕ ИМЕНИ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

меморіал

 доктор є вятр

 вятр на кафедрі політології

( дата лекції – 12.09.2013 р., збережено стиль автора, мову оригіналу )

Уважаемый господин декан, дорогой Александр Сергеевич! Итак, господа, для меня это очень  важное событие быть здесь, в вашем университете, я благодарю декана, благодарю факультет за ваше приглашение.  Я в первый раз в этой части Украины, но надеюсь, первый и не последний.

Тема этой лекции : «Сходство и контраст посткоммунистической Европы», но надо прежде всего нужно дать объяснение терминологии , как «посткоммунизм» , «посткоммунистические», я думаю под этим названием – те системы, те государства в которых была в прошлом власть коммунистических партий без свободных коммунистических выборов . Чтобы назвать страну посткоммунистической , надо чтобы там было две составляющих:

  1. Коммунистическое прошлое;
  2. Власть коммунистических партий до перемен, которые оканчивались системой власти партийной диктатуры .

Посткоммунистические  системы возникли в конце XIX столетия ( в конце 80-х – в начале 90-х годов). Для политологов это идеальная возможность для сравнительного анализа. Почему ?

- Есть определенная группа стран , которая принадлежит до категории «посткоммунистические» 29 стран бывшего Советского Союза и Средней Европы это достаточно великая категория для сравнительного анализа ;

- Все эти страны вышли из политической системы , которая не была идентичная во всех этих странах , но по сути дела была такого же качества – власть коммунистической партии на базисе диктатуры не свободных выборов ;

- В этой группе стран политические перемены проходили вместе с экономическими, это совсем по другому как в демократических Южной Европы в 70-х годах ( Испании , Греции , Португалии) или в Латинской Америке в 80-х годах – там изменялась политическая система , но экономические остались такие  же самые .

В вашей стране и во всем этом  регионе политические перемены шли вместе с экономическими .

- Политические перемены связаны с глубокими изменениями геополитической ситуации , это и есть существенная разница между нами и Южной Европой , Латинской Америкой. ( у нас геополитика изменилась , у них–нет). 

Прорыв Советского Союза это великая …… для стран Северной  Европы за исключением бывшей Югославии и Албании – это значит конец политической гегемонии Советского Союза , для которого были очень  важным элементом геополитики  это был регион Средней Европы после Второй мировой войны . Вступление в  Евро Союз и НАТО большинства стран Средней Европы , все это изменяет геополитику, становление  СНГ –это тоже новая геополитика .

Все эти перемены можно анализировать . Есть 4 главных парадигмы сравнительного анализа :

  • политический ;
  • экономический ;
  • социальный ;
  • международный.

Для политической парадигмы можно поставить вопрос : что возникло вместо бывшей партийной диктатуры?

Для экономической -  есть социалистическая система , есть капиталистическая экономика , капиталистическое общество , но оно не одинаковое во всех странах , например: кто входит в класс  олигархов ? У каждой такой  страны есть миллионеры, мультимиллионеры , откуда  они пришли , как социальный состав .

Трития  международная парадигма – что изменил международный уровень страны ?

Есть разные концепции геополитических перемен.

Сегодня, я хочу сконцентрировать внимание только на политической парадигме . Политическую парадигму можно свести до двух главных вопросов :

  1. Какими путями мы вышли из коммунизма / коммунистической системы ?
  2.  До куда мы дошли? Где мы теперь находимся?
  3. Реформа системы на базисе компромисса между бывшей коммунистической партии и демократической оппозиции. Это шаг, который чертили 29 стран.  Первая исторически  Польша , созвала  круглый стол в начале 1989 года , потом Венгрия и две бывшие республики Югославии (Словения , Словакия ) .  Бывшее руководство  коммунистических партии этих четырех стран  проводили разговоры с демократической оппозицией. В Польше была главной солидарность , в Венгрии – демократический форум, и как результат начался демократический   процесс реформирования системы  . В международной терминологии мы используем испанское название

Это два разные аспекты , первый : более исторический  и я не хочу очень  глубоко заниматься им . Достаточно будет того , что есть пять разных путей  в которых страны выходили из коммунистической  системы :

 « Реформа ....    », потому что первая страна , которая пошла этой дорогой была Испания под руководством Хуана Карлоса .

3.Революция , т.е изменение систем через революцию.

4. эволюция систем   в таких странах как : Албания , Болгария, три бывших республики Югославии, Сербия.

Во всех этих странах на первых выборах выиграли бывшие коммунистические партии  под новым названием , например : социал –демократическая партия Албании, а позже проиграли  выборы . Но был один интересный случай – это Черногория , страна в которой бывшие коммунистические партии выиграли все выборы.

- Острый этнический конфликт. ( Босния и Герцеговина и Косово)

В острый этнический конфликт  ввязались интервенции войск НАТО.

Но более важным является второй вопрос :  До куда мы дошли? Где мы теперь находимся? Более двадцати  лет после начала этого процесса можно поставить этот вопрос. Когда начинался этот вопрос  в конце 80-х – начало 90-х годов , мы всегда говорили  о переходе от коммунизма  демократии, но самый важный вопрос такой: Есть ли тот , кто построит демократию в этих странах или что-нибудь другое ? Прежде всего нужна сказать , что ни одна из этих стран не прошла контрреволюцию. В 1991 году известный американский политолог и очень хороший друг С. Хантингтон опубликовал книгу под названием : «Третья фаза демократизации » в этой книге С . Хантингтон высказал свое мнение , что как было раньше –так будет и теперь, демократические обсуждения. Ни в одной стране не было контрреволюции т.е  смена политической диктатуры коммунистических партий.

Есть два исследования, которые занимаются вопросом демократизации.

Первое исследование американского института FreedomHouse и второе сравнительное исследование, координатором которого был В . Островский -  эти исследования важны для выяснения вопроса : до чего мы дошли?

«Дом Свободы» публикует каждый год рейтинг стран на базисе двух критериев :

1.политические права;

2 гражданские  свободы.

Все страны получают индивидуальный рентинг от 1 до 7 ( 1 - это самая высокая оценка, 7 - самая низкая).

 На базисе этого рейтинга FreedomHouse разделяет все станы мира на 3 категории:

1. свободные;

2. частично свободные ;

3. несвободные.

За этот 2013-й год в  рейтинг   «Дом Свободы» включил 195 стран, из них:

  • 90 стран (46%) - свободные;
  • 58 стран (30%) - частично свободные;
  • 47 стран ( 24%) - не свободные страны.
  • 13 стран (45%) - свободные ( Болгария, Словакия, Чехия, Эстония, Литва , Польша , Черногория , Румыния, Сербия, Словения и тд.)

Между посткоммунистическими странами  Европы и Советского Союза ( 29стран)  , пропорция такая же самая:

Самая элита это 5 стран, которые получили дважды оценку "1" - это Чехия, Эстония, Литва , Польша , Словакия.

  • 9стран (31%) - частично свободные ( Албания, Армения, Босния и Герцеговина, Косово, Македония, Молдова )
  • 7 стран (24%) - не свободные ( Азербайджан , Казахстан, Узбекистан, Туркменистан, Таджикистан, Россия)

Страны , которые дважды получили оценку "7" - это Узбекистан, Туркменистан.

Если мы сравниваем всю эту группировку посткоммунистических стран Европы со странами всего мира. Но если сравнивать со странами Латинской Америки , которая переходила от диктатуры к демократии, то там уровень демократии намного высший чем у нас. Большинство стран Латинской Америки находиться в категории «свободные» .

Лично я, не согласен с тем, как «Дом Свободы» характеризует Российскую Федерацию поскольку по сравнению с другими странами этой категории, как Узбекистан, Туркменистан и т.д , она более свободная , можно ее отнести к частично свободным странам.

Второе исследование называется: «Демократия и местное управление». Это исследование установили группа ученных из разных стран на международном совещании  в Варшаве (лето 1991 года) и через 10 лет мы сделали исследования в 28-ми странах, включая 14 бывших коммунистических стран. Это исследование, как социологический анализ деятельности местных политических деятелей ( значит в Украине на уровне обкомов ) . Исследование организовали между 800 деятелей для анализа, вопросы для всех были идентичными. Самая важная часть исследования сконцентрировалась на демократических ценностях политических деятелей.  Мы использовали  3 шкалы демократии:

üакцептация политического равенства;

üакцептация политического плюрализма;

üакцептация необходимости сохранения прав человека.

Деятелям задавали 9 разных вопросов и на базисе этого они получали индивидуальный рейтинг .  Шкалу , которую мы использовали , это от -1 до +1 . ( -1 - самые низкие ценности/акцептация этих 3-х категорий , а + 1- самая высшая акцептация ) .

Все посткоммунистические страны можно поделить на 2 категории:

  • +1- Чехия , Польша , Венгрия , Словакия, Словения.
  • -1 - Киргизстан , Узбекистан , Казахстан , Украина , Беларусь , Россия , Литва , Армения (станом на 2013 рік – прим. кафедри політології ДНУ ім. Олеся Гончара).
  • Что было перед установлением посткоммунистической системы?
  • вторая разница: коммунистические системы. Как долго страны жили при диктатуре?

оценку "0" получила только Эстония.

Украина - ниже нуля , но  разница между Украиной и Словенией не имеет особого значения . Что интересно ? Что наши исследования совпадают и с рейтингом  "Дома Свободы ", те страны, которые находятся в категории "частично свободные " или "не свободные" , их деятели также показали низкий уровень демократических ценностей.

Можно поставить вопрос : Почему существуют такие глубокие разницы? Где источник? Есть разные интерпретации, Хантингтон  в его книге «Конфликты цивилизаций», которую издал в 1996 году, он сконцентрировал внимание на глубоких исторических источниках, его концепция цивилизаций , опираясь на историю, прежде всего говорил о влиянии религии. Это связь между цивилизациями  западного христианства и демократией. Есть страны западного христианства ( католические и православные ) по этой теории наиболее лучшие условия развития демократии, чем в исламе. Теория Хантингтона, имеет по-моему, позитивные  элементы, но можно поставить критические отметки – влияние религии не так сильно , как он думает и это важно прежде всего  для тех страны , где демократия еще не так глубоко легла, как , например , в странах Средней Европы. Для России, Украины это важно , чтобы не считать критерии Хантинтона , как фатум истории. На примере Черногории, Сербии можно показать , что возможна демократия при восточной цивилизации. Есть другая историческая интерпретация , которая более близка к моим взглядам , которые я выразил в своей книге.  В этой интерпретации есть два элементы :

До этого в России не было никаких демократических элементов. Но если посмотреть на Западную Европу, то во всех странах между мировыми войнами были демократические элементы, только за исключением Венгрии ( там была диктатура, это была часть империи Габсбургов ) . Все эти  несоветские регионы, включая страны Прибалтики, имели историю демократии перед установлением коммунистической системы.

Старые республики Советского Союза - это республики , которые были мировой войны , они жили под диктатурой коммунистических партий более , чем 70 лет ; страны Прибалтики - 50 лет ; страны средней Европы -45лет.

Демократические перемены происходили в начали 80-х годов. Молодые инициаторы участвовали в политической жизни перед установлением коммунистической власти.

Есть  еще один вопрос связанный с существованием коммунистической власти : какая она была?  Все эти страны были под партийной диктатурой . но она была не у всех одинакова. Если взять такие страны, как : Албания, Словения -они до конца были тоталитарными диктатурами , другие страны Польшу, до интервенции 68-го года существовала так званная «мягкая диктатура» оппозиционеры не имели всех  свобод , но они участвовали в политической жизни. После установления военного положения солидарность ушла в подполье.

Страны, которые не стали еще полностью демократическими в будущем будут развиваться в направлении демократии.Может быть, не за год не за два, тогда Украина будет в категории «свободные», заканчиваю на этой оптимистической ноте.

(Мовою оригіналу, висновки станом на 2013 рік – прим. кафедри політології ДНУ ім. Олеся Гончара).